Телевізори українців забито результатами соцопитувань щодо рейтингу майбутніх кандидатів у президенти й багато хто питає: наскільки їм можна вірити. Чи «малюють» соціологи рейтинги на замовлення, а чи відображають реальні електоральні настрої. Давайте розбиратися.
Для початку подивимося що таке соціологія і як проводяться опитування. Тих, хто вивчав цю науку в універах, прохання пролистати цю частину допису, для інших – стисло.
Багато хто думає, що соцопитування проводити легко – вийшов на вулицю, зупиняй перехожих і хай вони в опитувальних листах ставлять «галочки». Але насправді організувати правильне опитування – дуже складно й додам – ДУЖЕ ДОРОГО.
Опитувати треба не усіх поспіль. Треба зробити ретельну вибірку. По-перше, за статево-віковою ознакою. Відсоток респондентів має відповідати відсотку людей віку від 18 до 25, від 25 до 45 тощо. Потрібна правильна пропорція чоловіків і жінок, мешканців міст, селищ та сіл. Проводиться вибірка за рівнем освіти. Якщо у вас в країні 30% людей з вищою освітою – серед опитаних їх мусить бути саме 30% Не 31, не 29.
Там ще багато позицій: род діяльності, сімейний стан, рівень доходів тощо, тощо, тощо.
Ідемо далі. Треба максимально об’єктивно скласти опитувальний лист, тобто систему питань. Від цього залежить результат соцопитування.
Наприклад, якщо в питання «Молоко якої жирності ви купуєте» запропонувати лише 2 відповіді – 2,5 та 3,5 – результат буде один, якщо відповідей буде 0,5; 1,5; 2,5; 3,5 та «Не купую взагалі» – інший.
Ще одне. Опитування має бути об’єктивним, незаангажованим. Коли виробник молока замовляє його, він в цьому зацікавлений. Інша справа, коли опитування замовляє політична сила й фінансує дослідження.
З огляду на це давайте про ті «соцопитування», що їх крутять по телебаченню. Що кидається у вічі? Правильно – ледь не щотижня нам дають нові й нові цифри. А цього не може бути – по-перше, масштабне соцопитування вимагає ретельної тривалої підготовки та коштує під 200 тис. доларів. Буває й більше. Соціологічна служба свої кошти не вкладає – вона ЗАРОБЛЯЄ на цьому. Питання: хто фінансує і для чого.
Уявімо, що є 3 кандидати у президенти: Іваненко, Петренко, Сидоренко. І соцопитування замовив Петренко, заплативши 200 тис. доларів. В нього 2 інтереси: реальний стан речей, скільки він насправді може отримати голосів та пропаганда – те, що він може оприлюднити.
З першим питань немає – соціологи провели дослідження й поклали результати на стіл замовнику. І видно з них, що Петренко програє обом конкурентам. Чи зацікавлений він щоб про це сказали з телевізора? Питання риторичне.
І тут починається найцікавіше. Петренко може дати соціологам не 200, а 300 тисяч й «попросити» так провести дослідження, щоб він був «в шоколаді». Соціологи мають для цього відповідний інструментарій.
Приклад. Одна з соціологічних груп провела опитування електоральних вподобань українців, про результати якого повідомлено кілька днів тому. Заявлено наступне: «У дослідженні методом особистого інтерв’ю було опитано 40 тис. респондентів (по 1600 у кожній області)».
І отут – стоп. Тут перша маніпуляція. Помітили яка? Звичайно ж, помітили. Населення Дніпропетровської області складає 3,23 млн. осіб. Населення Тернопільської – 1 млн. А кількість респондентів однакова. Самі ж соціологи кажуть, що чим багатший регіон, тим більший рівень підтримки Порошенка і навпаки – чим бідніший – тим більша підтримка Тимошенко.
Припустимо, на Дніпропетровщині половина висловилась за Порошенка і 10% за Тимошенко, а на Тернопільщині – навпаки. У кого більше прихильників за загальним результатом по двох областях? Правильно: у відсотковому рахунку вона буде однаковою – 800 за Порошенко і 160 за Тимошенко в Дніпропетровській області, й відповідно навпаки у Тернопільській.
Де підступ? Підступ в кількості виборців. У Дніпропетровській області їх 2, 579 млн., а в Тернопільській лише 829 тис. Якщо брати не проценти серед респондентів, а екстраполювати на кількість виборців, то в реальності підтримка Порошенка в двох областях складатиме 1, 286 млн. (Дніпропетровська) + 83 тис. (Тернопільська) = 1,369 млн. А у Тимошенко відповідно 257 тис.+ 415 тис. = 672 тис.
Більше того: математично дослідження на Тернопільщині будуть точнішими (менша похибка) ніж ту Дніпропетровській області.
Це, звичайно, дуже грубий, але тим не менш яскравий приклад того, як можна «гратися» з методикою опитувань. Там ще багато таких «хитрощів».
Можна «погратися» з питаннями й так їх сформулювати, що картина буде яскрава, мов творчість Сальвадора Далі.
Те саме опитування, але щодо задоволення роботою президента, прем’єр-міністра та Верховної ради:
«… роботою прем’єр-міністра Володимира Гройсмана задоволені 14% (не задоволені – 79%). Діяльність президента Порошенка позитивно оцінили 12% (не задоволені – 82%), а роботою парламенту задоволені лише 6% (не задоволені – 88%)».
Це уже навмисна маніпуляція. Зазвичай подібні питання формулюються так: «Цілком задоволений», «Скоріше задоволений», «Важко сказати», «Скоріше не задоволений», «Не задоволений». Тоді респондент має варіанти для відповіді.
Тут же (якщо в опитувальному листі було лише 2 позиції) бачимо, що респондентів навмисне штовхають в бік незадоволення. Скажіть, хто буває цілком задоволений роботою влади? В яких країнах? Завжди знайдуться претензії, правда?
Можна піти й іншим шляхом: поставити усі 5 питань, але крім «Цілком задоволений» усі інші записати до числа невдоволених. Якщо людина «скоріше задоволена» – значить має претензії, отже можна вважати, що вона не є задоволеною. Така ось соціологічна еквілібристика.
До речі, російський центр «Левада» саме за такою методикою формує оті 68% «задоволених роботою» Путіна.
Є ще один прийом – маніпуляція з соціологічною похибкою. У звіті пишуть приблизно так: «похибка при дослідженні не більше 2%». Повертаючись до гіпотетичних Іваненка, Петренка та Сидоренка.
Реальні результати соцопитування показали: електоральна підтримка Іваненка – 35%, Сидоренка – 33, Петренка – 32. Похибка 2%. Але ж ми проводили опитування на замовлення Петренка. Що робимо? «Знімаємо» з Іваненка 2% і додаємо Петренку. Хто тепер у нас в лідерах?
Можна при опитуванні трохи «змухлювати» – опитати на кілька відсотків більше пенсіонерів та мешканців сільської місцевості, де рівень статків населення нижчий. А можна навпаки. І отримати відповідні результати. Можна з 1600 респондентів на Київщині в самому місті опитати 200 людей, а решту – у віддалених селах. Можна, на Черкащині, наприклад, заїхати у Смілу і там сформувати основний «пакет» результатів.
І нарешті головне: як уже було сказано, соціологічні опитування річ дуже дорога й витратна за ресурсами. Масштабні опитування проводяться рідко – десь 1 раз на 3 місяці. Частіше не виходить: підготовка займає кілька тижнів, приблизно 2 тижні саме опитування, а потім результати треба опрацювати – це ще 2-3 тижні й більше.
Тому можна з упевненістю казати, що поява в телевізорі мало не кожного дня нових результатів «опитувань» – це абсолютна «туфта», як кажуть в народі. Намальована на коліні в обмін на тугеньку пачку «кеша».
Але це уже не соціологія…
До слова: з 23 листопада по 3 грудня КМІС провів соціологічне дослідждення, й оприлюднив результати:
“11,9% голосів в першому турі президентських виборів прогнозують чолі “Батьківщини” Юлії Тимошенко. На другій позиції рейтингу – Володимир Зеленський (8,2%). Президент Петро Порошенко може отримати 6,5% голосів виборців. У опозиційного кандидата Юрія Бойка 6,2% симпатій опитаних” .
При цьому (увага!) похибка склала аж 3,3%
Але. З 12 по 21 грудня соціологічним центром імені Михайла Драгоманова проведено аналогічне опитування:
“… серед потенційних кандидатів на пост президента України лідирують Юлія Тимошенко (17,3% опитаних, які планують брати участь у виборах) і Петро Порошенко (14,4% опитаних, які планують брати участь у виборах). Саме ці два кандидати, згідно з результатами опитування, виходять у другий тур…
На третьому місці – Володимир Зеленський, який отримав 11,9%, Анатолій Гриценко 7,1%, Юрій Бойко 6,4%, Олег Ляшко 5,6%, Святослав Вакарчук 5,1%”, — зазначив соціолог, професор Сергій Штепа.
Похибка – 2,3%
Чому така різниця? Чи не тому, що КМІС неодноразово звинувачували у фальсифікаціях?
