Путін програв війну? Ви серйозно? Кажете, росіяни повстануть? Ага, ще раз повстануть із колін і підуть бити «бєндєровцев», бо ніяких українців не існує і не може існувати, «ми адін народ, а воюєм ми с НАТО»…
І слід викинути з голів, що РФ вичерпала чи вичерпує фінансові, людські та виробничі ресурси для продовження війни. Ресурсів іще досить. І чи не головний із внутрішніх російських – це «колективний Путін», причому не з числа осіб середнього та старшого віку, а «молодий Путін», такий собі «путінюґенд», який зріс в умовах торжества імперського неототалітаризму, і знешкодити його можна або шляхом фізичної деструкції, або внаслідок руйнації всеосяжної тоталітарної соціально-історичної міфології, своєрідного «міфу ХХІ сторіччя». Так, удари українських дронів по російській глибинці завдають йому шкоди, але потрібні щонайменше десятки балістичних ракет для враження стратегічно важливих цілей «від Москви до самих до окраїн». І все це має бути поєднане з активними й ефективними діями на «культурно-ментальному фронті», і не тільки з ними.
Фінансові ресурси? Переконаний, є достатньо резервних фондів, одним із яких є готовність значного числа росіян страждати в ім’я Путіна, а поки тривають події (назвімо це так) навколо Ірану, російська нафта йтиме «у світ широкий» за високими цінами та підтримуватиме здатність РФ вести війну, причому війну у всіх сенсах – як проти України, так і проти Європи, хоча в останньому випадку поки що в основному іншими засобами.
Кажете, російські олігархи можуть збунтуватися? Але ж у сучасній РФ олігархів немає. Є призначені на ті чи інші ділянки чиновники. Олігархи «скінчилися» у середині нульових, перед цим утративши свої банківські, політичні та масмедійні інструменти, а то й життя. Ні, держчиновники теж – суто теоретично – можуть збунтуватися, проте які можливості вони мають?
Іще одним важливим ресурсом є наявність союзників. Так, Іран наразі не дуже спроможний чимось допомогти, проте не забуваймо про Північну Корею, постачальника балістичних ракет й артилерійських снарядів, а в разі потреби – і добре навченої піхоти. Та головний союзник РФ – це європейські політичні сили, чи то фінансовані Кремлем і Луб’янкою, чи то ідеологічно належні до формованого Москвою новітнього фашінтерну, чи то такі, які в собі поєднують і перше, і друге. Ясна річ, де-факто такими союзниками є і різноманітні європейські «корисні ідіоти». Якби т.зв. цивілізований світ жив за нормами, ним самим наче й установленими, то програною «колективним Путіним» ця війна була б на самому початку. Точніше, вона б не почалася.
«Кремлівські чекісти» з моменту приходу до влади постійно та вміло випробували рівень ідіотизму та сервілізму Заходу. Випробування пройшло успішно. Все для притомних людей мало би стати зрозумілим, коли Путін негайно, ставши президентом, відновив сталінський гімн СССР («у дівоцтві» – пісня про партію більшовиків 1938 року) в ролі гімну РФ. Уявіть собі, що Німеччина зробила гімном пісню «Горст Вессель»… Не можете уявити? Так. Це уявити неможливо. Але старий-новий символ російського тоталітаризму Захід сприйняв спокійно, по-сервільному. Як і всі наступні знакові речі.
І проблема далеко не тільки у наявності у Росії ядерної зброї. Чому Німеччина радо сіла на російську газову голку, знищивши потужну ядерну енергетику? Чому Італія зробила те саме? Не в останню чергу тому, що КҐБ і Штазі оперативно використали ефект Чорнобильської катастрофи і створили справжню істерику на Заході, спрямовану проти АЕС. Континентальна Західна Європа не повністю лягла під РФ тільки через позицію Франції, яка продовжує розвивати ядерну енергетику. Тепер Італія купує електроенергію у Франції, а Мелоні думає про відродження власної ядерної енергетики. Це не випадково: патріарх руху «Зелених» і водночас радник Маргарет Тетчер (тобто консерватор, а не лівак) британський професор Джеймс Лавлок, який тривалий час люто боровся проти АЕС, у 2006 році опублікував статтю в Independent, де стверджував, що глобальне потепління наростає дуже стрімко і призупинити його можна лише завдяки масовому переходу на ядерну енергетику, бо вона – за надійності реакторів – є чи не найчистішою. Проте Шрьодер і Меркель підсадили ФРН на «газову голку», а інші канцлери за інерцією (а вона може бути страшною річчю) завершили їхню справу.
А є ж іще інерція «безберегої демократії», «кінця історії», «торжества лібералізму та політкоректності». 8 травня у Празі кілька десятків «нічних вовків», рашистських байкерів, з якими свого часу по Криму катався сам Путін, улаштували червонопрапорну маніфестацію – мовляв, щоб ушанувати «визволителів чеської столиці». І нічого, все тихо-мирно, все легально, все дуже демократично (хоча насправді нацистів із Праги у травні 1945-го викинула геть перша дивізія власовської РОА під командуванням генерала Буняченка, але про це у політкоректному світі не прийнято згадувати). Таке толерування новітньої форми фашизму – ще один союзник і ресурс Кремля. Тож не дивно, що під тиском фашінтерну та «корисних ідіотів» сиплються наразі один за одним більш-менш притомні європейські уряди…
Нарешті, не забуваймо про внутрішні українські ресурси «кремлівських чекістів». Ці ресурси дають змогу руйнувати нашу державу зсередини. Це – окрема тема, окреслю тут лише один із її найважливіших вимірів. Ідеться про РПЦ в Україні, яка виступає під псевдо «Української православної церкви». До цієї церкви тривалий час приязно ставився президент Порошенко, а потім, коли почав працювати над створенням канонічної ПЦУ, рашисти переграли його. Скільки з митрополитів «УПЦ» з числа тих, хто підписав звернення до Вселенського Патріарха, з’явилися на об’єднавчий собор? Менше половини. Це не випадково. РПЦ і її філія – не Церква, а від самого початку знаряддя тоталітарної влади, це сталінський патріархат із усіма наслідками, які з цього факту випливають. Сьогодні, як на мене, найбільше нападів на ТЦК і підпалів автомашин вояків там, де найсильніші позиції «УПЦ». Утім, це слід прискіпливо дослідити, але хто на те здатен, якщо віряни сталінського патріархату присутні ледь не в усіх органах чинної влади?
То чи програв Путін війну? Ні. Ба більше: «колективний Путін» здатен перемогти – і Україну, і Європу. Але виключно у разі, якщо вони гратимуть за його правилами, а не нав’яжуть силоміць свої. А це реальне завдання.
