Війна швидко розставила все на свої місця. Попри намагання російської пропаганди поляризувати українське суспільство, народ об’єднався у протидії путінській агресії. І не лише в питанні оборони, а й ліквідації «п’ятої колони», яка у довоєнний час була для Москви опорою, ідеологічним плацдармом для обґрунтування вторгнення в Україну.
УПЦ Московського патріархату – це не просто одна із релігійних організацій. Понад десять років УПЦ МП, яка має вплив на багатомільйонну паству, просувала в Україні ідеологію «руського міра». Основна суть цього проєкту полягала у вкоріненні кремлівського наративу про «слов’янське братерство», а також – різкій критиці цивілізованого європейського шляху розвитку. Якщо поглянути на заяви Путіна і його злочинців, війну в Україні вони розв’язали, саме керуючись цими двома меседжами: захист «братського проросійського населення» і протидія колективному Заходу.
Тому сьогодні УПЦ МП опинилася у складній ситуації. Її очільникам, зараженим бацилами «руського міра», неймовірно складно вийти з цього дискурсу без втрати психічної нормальності. Адже їхня православна ідентичність повністю орієнтована на російські цінності, де для багатьох ворог – це не загарбник, а «православний брат». З іншого – жорстока і кривава реальність: геноцид і терор мирного населення, бомбардування агресором цивільної інфраструктури, голодна блокада українських міст, крадіжки і ґвалтування.
Поки керівництво УПЦ МП думає над тим, як себе позиціонувати у суспільстві, народ України вже виніс московському патріархату свій вирок. Останнє соцдослідження групи «Рейтинг» продемонструвало, що 63% опитаних підтримують ідею розриву зав’язків УПЦ Московського патріархату з Російською православною церквою. Ба більше: вже навіть 52% респондентів, які зараховують себе до парафіян УПЦ МП, також виступають проти підпорядкування Москві.
Але від декларацій треба переходити до діла. Час сентиментів, толерантності та юридичної казуїстики минув. Бо навіть «патріотично» налаштовані представники РПЦ в Україні досі перебувають у стані довоєнного наративу: мовляв, нас не можна забороняти і ліквідовувати, бо це «силовий шлях, тиск держави».
Дійсно, гарячі голови зараз пропонують йти фактично методом тотальної заборони УПЦ МП. Проте такі необдумані дії можуть потягнути за собою конфлікт всередині українського суспільства, що може зіграти на руку нашим ворогам, які агресію обґрунтовують захистом «російськомовних». Найкраще, що зараз може зробити держава, – почати тісно працювати з тією частиною ієрархів УПЦ МП, які висловилися за бажання створити окрему («автокефальну») структуру від московської церкви. І в цьому державні органи повинні їм допомогти. Будь-яке дроблення моспатріархату значно послабить позиції РПЦ в Україні, а значить і послабить позиції Путіна.
Також не варто сподіватися на те, що окремі єпархії УПЦ МП намагатимуться приєднатися до Православної Церкви України. Це може статися пізніше, після війни, коли буде можливість провести новий Об’єднавчий Собор. Страх «неканонічності» та «екуменізму» іржею в’ївся в механізм УПЦ МП. Тому, якщо вони хочуть замість Кирила підпорядковуватися Вселенському патріарху Варфоломію, Константинополь повинен надати їм такі права, попри те, що Україна – це канонічна територія ПЦУ.
Ще одним потужним і дієвим засобом впливу на УПЦ МП може стати закон про колаборацію (№5144, внесення змін до Кримінального кодексу), що чекає підпису президента Володимира Зеленського. Його положення чітко встановлюють жорстку відповідальність за будь-яку співпрацю з російськими окупантами. Не секрет, що в Криму і на Донбасі церковні структури моспатріархату стали базою для сепаратистів та російських військ. Тому після вступу в дію закону про колаборацію кожен подібний випадок підпадатиме під статтю Кримінального кодексу, що тягне за собою покарання в 10-15 років ув’язнення.
Проте найпотужнішого удару по РПЦ, а також по її дочірній структурі в Україні, могла б завдати «пентархія» найдревніших церков православного світу. Ще до війни анонсувався Собор п’яти глав помісних церков, на якому предстоятелі Вселенського, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та Кіпрської Церкви мали засудити розкол, який вчинила Російська православна церква в Африці. Тоді передбачалося, що «пентархія» може вдатися до екстраординарного і суворого покарання для Москви: позбавлення спілкування в Євхаристії та благодатності всіх таїнств. Іншими словами, РПЦ мала потрапити в ізоляцію від всього православного світу.
Проте зараз, після того, як Кирило фактично підтримав терористичну війну РФ в Україні, чим нівелював усі християнські цінності, що базуються на милосерді і любові, Вселенський патріарх міг би взагалі позбавити РПЦ автокефалії. Адже той, хто її давав, може її і забрати. Таке рішення Варфоломія перетворило би Московський патріархат практично на самозванців і «самосвятів».
Проте, якою б не була подальша «канонічна» доля Російської православної церкви у світі, безумовно її очільники сядуть на лаву підсудних у Гаазі, як співучасники путінських воєнних злочинів в Україні. Третій Рейх також будував плани про тисячолітнє панування. Ліквідація «третього риму» – лише питання часу.
