Почитала чергова Марʼяну, подивилася діпфейк Залужного, глянула на інфу про отруєння дружини Буданова
Відчуття - "стадіон", що так весело починався у 2019, триває. Правда, вже не весело.
Але за ним навіть не проглядається дискусії на теми:
■ чи здатне ДСТЗІ, яке отримає 50 млрд військового ПДФО, забезпечити дронами ЗСУ. А від цього прямо залежить боєздатність війська і захист країни;
■ хто може забезпечити прорив в розробці сучасних систем РЕБ, що будуть конкурувати з російськими;
■ чи здатне ДП "Відновлення України" швидко й ефективно збудувати оборонні рубежі, без яких ми просто можемо опинитися перед загрозою російського прориву;
■ хто і як має вже розмовляти з Дональдом Туском і його урядом, аби зняти блокаду українських перевізників і мати Польщу в союзниках, що особливо важливо напередодні переговорів про вступ до ЄС;
■ якою має бути команда перемовників від України з ЄС, хто там має бути, аби провести переговори швидко і вигідно для України;
■ хто і як буде розмовляти з різними групами впливу в США, які є сьогодні основними союзниками України, й без підтримки яких нам буде геть складно втриматися;
■ як сформулювати формулу української перемоги так, аби вона гарантувала сталий мир і не повторення російської агресії в майбутньому. І, як на мене, саме це є головним питанням.
Від дронів і РЕБ залежить ситуація на фронті та життя наших воїнів.
Від лінії оборони — захист країни.
Від перемовників з Польщею і ЄС — наше майбутнє в ЄС або знову повз.
Від США — найбільш вагома підтримка для виживання.
Від НАТО — наша майбутня безпека.
Натомість всі обговорюють Марʼяну… Війна має змусити нас подорослішати, що означає перестати зважати на фріків і діпфейки, натомість розрізняти справді важливі теми й вести щодо них професійні дискусії.
Якщо ці теми не підійматиме громадянське суспільство, то популісти, навіть якщо вони говорять що "час зняти патерналістські окуляри" - і поготів.
