Генеральна прокурорка України, в минулому колишня тимчасова виконувачка обов’язків директора Державного бюро розслідувань Ірина Венедіктова програла суд у справі про захист власної честі, гідності та ділової репутації. 
Про це повідомляє
«Главком» з посиланням на постанову Верховного суду від 8 грудня.
На початку березня 2020 року пані Венедіктова подала позов до Печерського райсуду на видання «Українська правда» і громадську організацію «Центр протидії корупції». Підставою послужила стаття Центру протидії корупції «Спрут Авакова: Як «тимчасовий міністр» нарощує свій вплив у силовому блоці».
У ній Ірина Венедіктова побачила недостовірну інформацію. А саме: «Співробітник ДБР розповідає УП, що Колесник навіть впливає на кадрову політику відомства. Так, завдяки йому був призначений на посаду радника Венедіктової скандальний Руслан Бірюков, який тривалий час працював у Національній поліції та входив до складу конкурсної комісії у ДБР в 2018 році. Він її часто супроводжує і на зустрічах виглядає впевненіше за фактичного керівника ДБР. Навіть проводить співбесіди з потенційними співробітниками».
Розповсюджена недостовірна інформація, вважала колишня очільниця Державного бюро розслідувань, завдала їй не лише репутаційних втрат, але і моральних та душевних страждань.
Печерський райсуд цю інформацію визнав недостовірною і зобов’язав відповідачів її спростувати. На думку Феміди, спірний шматок тексту публікації містить конкретні життєві обставини та фактичні твердження і не може вважатись оціночним судженням Також суд стягнув з «Української правди», головного редактора видання та Центру протидії корупції по 5 тис. грн моральної шкоди на користь Венедіктової.
Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін, наголосивши: відповідачі порушили принцип презумпції невинуватості та фактично звинуватили Венедіктову у вчиненні злочину, передбаченого статтею 369-2 Кримінального кодексу (зловживання впливом).
Водночас Верховний суд заявив, що попередні суди зробили неправильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог Венедіктової. На момент публікації спірної статті нинішня генпрокурорка була публічною особою. Однак поширена інформація у ЗМІ не містила однозначного твердження про факти вчинення нею конкретних дій чи правопорушень. Натомість у спірній частині тексту наводиться суб’єктивна оцінка (припущення) щодо певних подій.
Отже, Верховний суд скасував рішення Печерського райсуду Києва та Київського апеляційного суду. Також суд розпорядився стягнути з Венедіктової по 5,8 тис. грн на користь видання «Українська правда» і громадської організації «Центр протидії корупції». Це компенсація витрат за сплату судового збору.
Постанова Верховного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
