Публічний вихід найбільших швейцарських трейдерів з російського нафтового ринку виявився банальною формальністю, а сама Швейцарія зберегла статус ключового вузла для експорту сировини з РФ. 
Про це пише
Public Eye.
Незважаючи на введення ембарго та цінової межі, Женева та Цуг зберегли статус операційних центрів, через які проходять мільярди нафтодоларів, що підживлюють бюджет Росії.
Традиційні гіганти ринку, такі як Vitol, Trafigura, Glencore і Gunvor, офіційно заявили про вихід із російських проєктів, однак їхнє місце миттєво зайняли нові, непрозорі структури, які на папері базуються в Дубаї, Гонконзі або Туреччині, але фактично керуються та фінансуються через швейцарську інфраструктуру.
Особлива увага в розслідуванні приділяється компанії Paramount Energy & Commodities SA. Її засновник, громадянин Швейцарії Нільс Троост, став ключовою фігурою в схемах обходу санкцій. Всього за кілька днів до набрання чинності санкцій ЄС швейцарська Paramount Energy перевела свої операції на дубайську філію Paramount Energy & Commodities DMCC. Це дозволило компанії продовжувати торгувати російською нафтою сорту ESPO з порту Козьміно за цінами, що значно перевищують ліміт у 60 доларів за барель.
Юридичний прийом полягав у тому, що швейцарське законодавство не поширюється на іноземні «дочки», якщо ними керують не резиденти Швейцарії. Однак розслідування довело, що управління та фінансові потоки, як і раніше, замикалися на Женеві, а Троост продовжував контролювати діяльність зі свого швейцарського офісу.
Окрім Paramount, у списку нових лідерів ринку фігурують такі компанії, як Nord Axis, Coral Energy та Petrocas. Nord Axis, зареєстрована в Гонконзі всього через тиждень після початку війни, раптово стала найбільшим покупцем нафти у «Роснефти», придбавши частку в проєкті «Восток Ойл». Coral Energy, що має офіси в Женеві та Дубаї, також стала ключовим посередником для державних компаній РФ.
Розслідування Public Eye підкреслює, що ці «випливші» трейдери часто використовують тих самих банківських фахівців, юристів і брокерів у Швейцарії, які десятиліттями працювали з російською сировиною. Швейцарські банки, хоча й побоюються прямих транзакцій, продовжують надавати акредитиви та кредитні лінії фірмам в ОАЕ, які формально не підпадають під європейську юрисдикцію, але де-факто є продовженням швейцарського торгового механізму.
Важливим елементом схеми є використання «тіньового флоту» та маніпуляції з вартістю фрахту. Трейдери штучно завищують транспортні витрати, щоб ціна самої нафти в документах відповідала встановленому ліміту, тоді як реальний дохід Москви виявляється набагато вищим. При цьому швейцарська влада, зокрема Державний секретаріат з економічних питань (SECO), займає пасивну позицію. На відміну від банків, сировинні трейдери у Швейцарії не підлягають нагляду з боку спеціального регулятора, такого як FINMA. Уряд покладається на добровільне дотримання санкцій компаніями, що в умовах надприбутків не працює.
Public Eye наводить дані, згідно з якими до 75% російського нафтового експорту досі може контролюватися структурами, що мають коріння або управління у Швейцарії. Відсутність прозорості в реєстрах бенефіціарів дозволяє приховувати, що за новими іменами стоять ті самі гравці. Навіть якщо нафта фізично не заходить у швейцарські порти, саме в Женеві та Цузі оформлюються документи, страховки та проводяться розрахунки.
Швейцарія створила для Кремля ідеальну «сіру зону», де юридична еквілібристика дозволяє обходити міжнародний тиск, підкреслює видання. Без створення жорсткого контролюючого органу та ліквідації лазівок для іноземних філій, альпійська республіка залишиться головним фінансовим тилом російського енергетичного експорту, роблячи санкції Заходу лише декоративним інструментом.
