Дзвінок Байдена Путіну дозволив багатьом учасникам протидії нарощуванню Росією військової потужності на кордоні з Україною видихнути з полегшенням. На фоні запрошення Путіна до переговорів на нейтральній території було б помилковим думати інакше. Однак так само помилковим буде вважати, що тепер все позаду. Навпаки, все лише починається.
Чому не слід заспокоюватись?
1- Путін домігся свого і отримав сатисфакцію, “напросився” на прямі переговори з американським лідером. Однак, як би не намагалися з Кремля представити дзвінок як свою тактичну перемогу, ніби Вашингтон визнав “неможливість у світових справах обійтися без Росії”, насправді це не так. Продати її назовні Москві не вийде, максимум для внутрішніх потреб, зокрема у роботі з електоратом напередодні думських виборів у вересні. Розуміють це і в Кремлі. Інакше не кинулися б виправдовуватися через те, що Путін взагалі підняв слухавку від того, хто назвав його вбивцею, а потім терміново набирав Гельсінкі, щоб спробувати забронювати місце для переговорів.
2- Байден вміло скористався бажанням Путіна привернути до себе увагу лідера трансатлантичного світу. Відповівши на дзвінок “без вибачень”, Росія мимоволі опинилася не на своїй території. Попереду переговори. Погрожувати силою далі було б ознакою безпорадності. Як безпорадним було б Кремлю відмовитися від саміту з США. Судячи з інформаційної хвилі, яку здійняли російські інформаційні війська, останнє слово щодо подальшої відповіді Росії з боку Заходу залишив за собою саме Байден. Інакше не з’явилися б сигнали околокремлівських рупорів про те, що запровадження зараз санкцій проти РФ звело б нанівець всі можливі перспективи майбутніх перемовин і поставило б під сумнів їх проведення взагалі.
3- Телефонним контактом кожна із сторін отримала додатковий час. Росія - коротку перспективу без посилених санкцій та для посилення військового контингенту на українських кордонах. США - вікно можливостей для консолідації трансатлантичної єдності, завершення формування Байденом своєї команди у Вашингтоні, вироблення шляхів нейтралізації російського наступу.
4- Після дзвінка світ буде жити в очікуванні саміту Байден-Путін. Всі світові проблеми стають його контекстом, вишикуються по ранжиру у передчутті майбутніх «пакетних домовленостей». Це стосується і “українського файлу”, де слід очікувати на активізацію пошуку потенційних розв’язок. Інакше під час розмови з Байденом Путін би не “викладав базовані на мінському “Комплексі заходів” підходи до політичного врегулювання”. Це лише додає значущості зустрічі Зеленського з президентом Франції у п’ятницю та необхідності твердих роз’яснень “другу Макрону” позиції Києва проти компромісів на догоду Москві.
5- Саміт Байдена з Путіним стане етапним і потенційно може визначити траекторію розвитку світу на роки вперед. Не таким важливим є сам саміт, скільки підготовка до нього. Недаремно в кремлівському релізі за результатами розмови з Байденом зафіксовано домовленість “надати вказівки відповідним відомствам опрацювати порушені в ході телефонної розмови питання”. Погана новина в тому, що, знаючи Путіна, віднині його пріоритетом буде “наповнення переговорного фонду” для торгів. Для України вкрай важливим є не лише не опинитися у кошику з найнижчим номіналом (мета Путіна), а вийти на саміт як стратегічний актив Заходу не для продажу.
Як підсумок: контакт з Байденом відбувся, але від цього меншим вбивцею Путін не став. Напруга не спадатиме. Мета Кремля залишається незмінною і полягає у тому, щоб зафіксувати свої амбіції на рівні “вершителя долі світу”, де контроль над Україною є для Москви призовим фондом. Києву в жодному разі не можна опинитися в ролі об’єкта, а натомість довести, що єдиний ефективний підхід у протистоянні путінській Росії є стратегічна далекоглядність Заходу щодо України - європейська і євроатлантичні перспективи. Все інше російську агресією не обеззброїть і не зупинить. У Гельсінкі чи у Відні, чи будь-де на мапі Європи чи світу Байден має вийти на поле проти Путіна “у жовто-блакитній краватці”. Час ще є.
