Ризик війни між Росією і НАТО в 2026 році перестав бути гіпотетичним. Чому Європа може стати ареною нового конфлікту і які можливі сценарії розвитку. Що чекає на НАТО?В Європі все частіше лунають попередження про те, що загроза великомасштабної війни з Росією перестала бути віддаленою стратегічною гіпотезою. У 2025 році військові аналітики і чиновники НАТО заговорили про реальний ризик конфлікту, який може розгорнутися вже в найближчі роки. З моменту вторгнення Росії в Україну минуло більше трьох років, і за цей час Москва не тільки не знизила військову активність, але й перевела свою економіку в режим воєнного часу, нарощуючи оборонне виробництво, мобілізаційні резерви та стратегічну присутність на західних рубежах.
Ці тенденції посилили тривогу в Брюсселі, Варшаві та Вільнюсі, де тепер відкрито обговорюють можливість збройного зіткнення. Питання, яке ще недавно звучало фантастично — «чи може початися війна в Європі?» — стало предметом реальних стратегічних планів.
Загроза 2025 року: мобілізація Росії та ослаблення стримування НАТО
2025 рік став переломним: Росія провела масштабні навчання, активізувала гібридні операції та посилила співпрацю з авторитарними партнерами. У Білорусі залишаються постійні контингенти російських військ, а військові заводи в Росії працюють у три зміни. Кремль зробив ставку на швидкість, масовість і виснаження противника, що контрастує з повільною і роздробленою реакцією НАТО.
Європейські служби безпеки визнають, що звична модель стримування — перевага технологій і чисельності — більше не гарантує миру. Стримування вимагає готовності до дії, але в умовах політичної роз'єднаності та бюрократичної інертності альянсу цей фактор стає вразливістю.
Росія ж продовжує розширювати поле провокацій. Порушення повітряного простору над Балтикою, атаки дронів на критичну інфраструктуру, радіоелектронні операції проти GPS-систем Скандинавії — все це створює фон, в якому «помилка» може легко перерости в інцидент з катастрофічними наслідками.
Нова вісь авторитарних союзників
Ключовим фактором 2025 року стало формування неформальної «осі» навколо Росії. Іран, Північна Корея і Китай — нехай і з різним ступенем залученості — створюють навколо Москви поле взаємних інтересів, спрямованих на ослаблення Заходу.
Іран постачає Росії боєприпаси, безпілотники і технології. Північна Корея постачає артилерійські снаряди та елементи ракетних систем. Китай залишається офіційно нейтральним, але розширює обмін розвідданими та проводить спільні навчання. Це не союз у класичному розумінні, але сукупність країн, готових координувати дії проти Заходу на різних фронтах.
Якщо Європа зосередиться виключно на східному фланзі, інші напрямки — Близький Схід і Азія — можуть спалахнути синхронно, відволікаючи увагу і ресурси НАТО. У цьому криється головна стратегічна небезпека: багатофронтова дестабілізація, здатна розірвати систему колективної оборони.
Сценарій «Найкращий»: зміцнення і стримування
У найкращому випадку 2026 рік може стати роком зміцнення і відновлення балансу. Європа усвідомлює масштаб загрози і запускає екстрені програми переозброєння. Німеччина, Польща і країни Балтії прискорюють будівництво військової інфраструктури, формують резерви і посилюють ППО. США збільшують контингент на континенті і передають додаткові системи F-35, Patriot і HIMARS.
Одночасно зміцнюються розвідувальні мережі та системи раннього попередження. Європа вчиться реагувати не постфактум, а на випередження. У цьому сценарії Росія стикається з фактом: раптовий удар не гарантує успіху, а масштабна агресія обернеться катастрофічними втратами.
Дипломатичні канали починають працювати активніше — нехай і через посередників, але комунікація знижує ризик помилкової ескалації. У цьому варіанті 2026 рік проходить без прямого зіткнення, хоча напруга залишається високою. Європа виграє час, щоб перебудувати оборонну систему під нові реалії.
Сценарій «Найгірший»: вікно для війни
Найгірший сценарій передбачає, що Росія скористається моментом слабкості НАТО — політичною роздробленістю, нестачею боєприпасів і уповільненою логістикою. У такому випадку Москва може ініціювати обмежений, але ударний конфлікт на східному фланзі альянсу — наприклад, на кордоні Польщі та Литви, де Сувалкський коридор залишається найбільш вразливим місцем.
Сценарій передбачає комбінацію: гібридна атака, кібератаки на інфраструктуру, використання безпілотників і подальше введення обмежених контингентів. Якщо реакція НАТО запізниться або виявиться нерішучою, ескалація може перерости у відкриту війну.
У такому випадку баланс сил визначатиметься не технологічною перевагою, а швидкістю і рішучістю. Росія здатна мобілізувати сотні тисяч людей швидше, ніж альянс збере сили з різних країн. За підтримки Ірану і Північної Кореї вона може забезпечити собі стабільне постачання. НАТО ж ризикує застрягнути між політичними дискусіями і військовою необхідністю.
Вирішальні фактори: готовність, єдність і промисловість
Результат найближчих років багато в чому залежить від трьох факторів. Перший — готовність. НАТО зобов'язане скоротити час реакції і прискорити розгортання військ. Другий — єдність. Без узгоджених політичних рішень навіть найсучасніші армії виявляться паралізованими. Третій — промисловість. Росія вже перейшла в режим військового виробництва, тоді як європейські заводи все ще працюють за мирними квотами.
Якщо альянс не змінить темп, Росія отримає перевагу не кількістю, а швидкістю. І тоді війна, яку ще можна запобігти, стане питанням не «якщо», а «коли».
Європа між стримуванням і ескалацією
До кінця 2025 року світ вступив у нову епоху нестабільності. Європа стоїть перед вибором — або прискорити перебудову системи оборони і показати єдність, або дозволити противнику використовувати вікно можливостей.
2026 рік стане перевіркою не стільки військових можливостей, скільки політичної волі. У НАТО є всі ресурси для того, щоб зберегти мир, але тільки якщо вони будуть мобілізовані вчасно. Адже війна, яка ще вчора здавалася неможливою, сьогодні стає сценарієм, до якого вже готуються обидві сторони.
