Впливовий журнал Foreign Policy трохи відкрив завісу таємниці про поточні взаємини між Білим домом і Конгресом з питань, що стосуються агресивної поведінки Росії
Автори
статті з посиланням на низку джерел (зокрема, серед персоналу Конгресу) повідомляють про тиск, який чинить адміністрація Джо Байдена на сенаторів з метою змусити їх виключити із проєкту оборонного бюджету положення про санкції щодо "Північного потоку-2".
За словами співрозмовників FP, безпосередньо держсекретар Ентоні Блінкен та його помічники обдзвонювали сенаторів минулого тижня.
Аргументи: поправки до законопроєкту створять небезпечний прецедент, обмежать можливості Білого дому щодо введення та продовження санкцій; санкції проти СП-2 зашкодять відносинам із Німеччиною, цінним союзником, зокрема у протистоянні з Росією.
Виходячи з публікації, доводи адміністрації не були переконливими для сенаторів, насамперед для республіканців, представник яких Майк Роджерс з Алабами звинуватив адміністрацію Байдена в спробах нівелювати катастрофічний ефект від рішень, що вигідні для Росії, і нашкодити союзникам США.
Утім, "Північний потік-2" однаково не люблять обидві партії. І голова сенатського комітету з міжнародних справ Джин Шахін, з якою також пов'язувалися представники Держдепу, наголосила, що вона була, є і буде противницею СП-2.
Якщо інформація FP достовірна, нещодавнє рішення Держдепартаменту внести до списку санкцій відповідно до Закону про захист енергетичної безпеки Європи 2019 р. (PEESA) двох судів афілійованої з Росією компанії Transadria Ltd., що беруть участь у проєкті СП-2, а також присягання запевнення спікера відомства Неда Прайса, що Вашингтон продовжить тиснути трубопровід санкціями, скидаються на реверанс Сенату. Свого роду спробу переконати обидві партії у тому, що Білий дім не відступить від підтримки України та не піде на поводу у Кремля.
Наше вам з китицею, гер Шольц
Тиск на Сенат з адміністрації, про який пише FP, також по своїй суті є презентом для нової парламентської коаліції в Німеччині.
24 листопада, нарешті, завершилися коаліційні переговори між Соціал-демократичною партією (СДПН), "Зеленими" та Вільною демократичною партією (ВДП). Німеччина вперше отримає коаліцію "світлофор" (за партійними кольорами), а Ангела Меркель — наступника. Ним стане есдек Олаф Шольц.
СДПН відійде також МВС, міноборони, будівельна та житлова сфери, мінпраці та соцзабезпечення, МОЗ, економічне співробітництво. Партнерів не образили: ВДП, що відстоює інтереси великого бізнесу, дісталися мінфін, мін'юст, мінтранс, міносвіти; а для балансу за економічний блок відповідатимуть "Зелені", а саме голова партії Роберт Хабек, який агітував за надання Україні летальної зброї.
При цьому, що важливо, їм — другому лідеру партії Анналене Бербок — дісталося МЗС. Бербок, як і більшість членів партії, загалом категорично не сприймають проєкт "Північний потік-2" і виступають за його блокування.
У новому уряді, якщо "Зелені" хочуть там залишитися надовго, їм доведеться, звісно, пом'якшити свою позицію. Тим більше що останнє слово буде за есдеками, які досить лояльно ставляться до Кремля.
Їхній вплив легко проглядається у 177-сторінковій коаліційній угоді, де, крім підтримки євроінтеграційного курсу України (і це плюс для Києва, оскільки перспективи членства ЄС вперше закріплені у такого роду документі), також є кілька пасажів про Росію.
По-перше, це підтримка коаліцією "глибоких та різноманітних" відносин з Росією за допомогою конструктивного діалогу. Обтічне формулювання дає зрозуміти, що спроби стабілізувати ці рішення з боку Шольца будуть, у тому числі завдяки співпраці в рамках проєкту СП-2.
Однак, і це по-друге, явно на вимогу "Зелених", включен пункт про плани до 2030 р. отримувати 80% із відновлюваних джерел енергії. Збалансували цю позицію вже пунктом, за яким, схоже, стирчать вуха ВДП як лобістів великого бізнесу, про те, що збори на паливо та газ за викиди CO2 не збільшуватимуться.
По-третє, нова коаліція має намір запровадити безвізовий режим для "особливо важливих цільових груп" громадян РФ, наприклад, осіб віком до 25 років. З одного боку, це можна вважати поблажкою Росії, а з іншого боку, Берлін мабуть прийняв намір прискорити відтік з Росії висококваліфікованих, перспективних молодих кадрів, наприклад, тих же айтішників.
І як тут пройти повз повідомлення американського міністерства торгівлі про запровадження санкцій щодо одного з провідних технічних вишів Росії — Московського фізико-технічного інституту?
Враховуючи нинішній досить високий рівень взаємодії між Берліном і Вашингтоном, а також невдоволення поведінкою Росії в кіберпросторі, ці рішення, швидше за все, були узгоджені заздалегідь і покликані дещо знизити кіберпотенціал Кремля за допомогою фактичного переманювання майбутніх і початківців айтішників..
Загалом же, повертаючись до публікації FP, можна дійти невтішного висновку, що Байден демонструє послідовність і наступність — не зрікається вашингтонської декларації з Меркель по СП-2; і не хоче "драконити" новий уряд ФРН, який ще не розпочав виконання своїх обов'язків.
Крамольні ідеї
Але на ситуацію, що складається нині, необхідно поглянути ще ширше. Хоча б тому, що до новин, що викликають тривогу з Вашингтона відноситься не тільки стаття FP, а й, наприклад, колонка політолога з відомого каліфорнійського аналітичного центру RAND і співробітника Держдепу в адміністрації Барака Обами Самуеля Чарапа в Politico від 19 листопада.
Чому на неї варто звернути увагу? Оскільки Чарап, розмірковуючи про погрози Україні з боку Росії, підводить публіку до думки про необхідність зміни тактики поведінки Сполучених Штатів. І не у бік посилення тиску на Росію, а у бік посилення тиску вже на Україну зі збереженням підтримки.
Чарап пояснює, що Росія зараз знову працює на ескалацію, бо, мабуть, побачила щось у діях Києва, що її докорінно не влаштовує — послідовно продовжує йти на Захід, незважаючи на захоплення частини території. Для Москви такий сценарій є неприйнятним, і тому вона підвищує ставки.
Знизити ж градус протистояння Чарап пропонує досягненням політичної "справедливості", якщо так можна висловитися. Мовляв, Вашингтон традиційно дотримується політики батога та пряника: батіг – для РФ, пряники – для Москви.
А далі він прямим текстом заявляє про те, що якщо Україна вперто відмовляється повною мірою виконувати мінські домовленості (небезпечні заяви, до речі, і співзвучні кремлівським), то США все ж таки варто "натиснути" на Київ з метою домогтися зараз деескалації у відносинах із Росією.
Політолог пропонує Україні провести амністію бойовиків та надати ОРДЛО особливий статус. Цього ж від Києва вимагає й Москва. І хоча автор розуміє, що йти на поступки без отримання контролю над кордоном — це стріляти собі в ногу дробом, але непереконливо "компенсує" потенційні збитки від таких рішень обіцянкою консолідованої підтримки України Штатами та Європою, якщо Росія все одно не відмовиться від ескалації та експансіоністської політики; а також словами про те, що, мовляв, поступки завжди можна скасувати.
Іншими словами, Чарап пропонує звернутися до політики замирення. Чим підтверджують інсайди американської преси, що раніше з'являлися, про те, що в адміністрації Байдена в питанні Росії верх одержала команда "умиротворців", яка намагається балансувати між збереженням підтримки Києва і спробами дещо стабілізувати діалог з режимом Путіна.
У зв'язку з цим слід зазначити, що експерт по Росії з Інституту зовнішньополітичних досліджень Стівен Бланк, можливо, не так вже й неправий, висловлюючи думку, що колонка Чарапа є "пробною кулею" адміністрації Байдена. Тобто де-факто вкиданням в інформпростор з метою прозондувати реакцію.
Якщо це справді так, то вибір Чарапа як автора "вкидання" цілком виправданий, оскільки він далеко не вперше просуває тему горезвісних поступок та зміни російської політики Вашингтона. До того ж і не боїться токсичних контактів із представниками режиму Путіна.
Так, 18 квітня 2019 р. він брав участь у експертній дискусії кремлівського гібридного аналога "Давоса" — клубу "Валдай". Захід був присвячений його книзі "Вийти з "проміжного становища". Уявлення про регіональний порядок у пострадянській Європі та Євразії", написаній у співавторстві з (увага) науковою співробітницею Центру пострадянських досліджень МДІМВ МЗС РФ Юлією Нікітіною. Ще раз: людина, яка працювала в адміністрації Обами, написала книгу разом із підлеглою Сергія Лаврова.
Взагалі, "батіг і пряник" — це фішка Самуеля Чарапа. Він згадує цей принцип із завидною регулярністю. Наприклад, в інтерв'ю "Голосу Америки" у 2017 р., тобто. вже за Дональда Трампа, політолог так само наполягав на тому, що Вашингтону не слід зациклюватися лише на "батогах" для Росії, оскільки санкції, мовляв, працюватимуть тільки, якщо їх скасування стане реальною перспективою.
Цим самим "пряником" Чарап пропонував поманити Кремль і в інтерв'ю прокремлівському виданню "Страна.ua", опублікованому 4 червня 2021 р. І тоді ж він говорив про необхідність поступок з боку Києва під тиском США.
Ґрунт був підготовлений. І зараз, очевидно, ми можемо спостерігати спроби розпочати "посівну", реагуючи на військово-політико-енергетичний шантаж з боку режиму Путіна.
Хоча далеко не факт, що "посівна" все ж таки почнеться. Якраз описані вище епізоди з біографії Чарапа можуть зіграти проти гіпотетичного опрацювання фракції "умиротворців" з Білого дому теми зі поступками. Ця пропозиція, по суті, може бути скомпрометована контактами Чарапа з росіянами та співпрацею з російськими майданчиками гібридного впливу та медіаресурсами. Скомпрометована не лише в очах, наприклад, Києва, а й Сенату США, а отже, налаштує демократів проти адміністрації. "Умиротворювачам" доведеться або намагатися досягти компромісу, або відступити назад.
