Москва категорично не згодна з окремим від Російської Федерації шляхом України. Вигадана кремлівцями псевдоконцепція “одного народу”, в такому разі, не залишає українцям можливості зберегти свою державність, оскільки максимум на що можуть погодитися росіяни для України, то це пропутінський маріонетковий режим. І то ненадовго, до завершення перехідного періоду до часу повного поглинання Росією українських територій.Путін готується знищити Україну, розраховуючи, що після поразки від Москви, етнічна, культурна і релігійна доля українців буде вирішена ним назавжди.
Долею для України визначено мати на півночі божевільного сусіда, який не розуміє, що сталося в 1991 році після розпаду СРСР, і ніяк не готовий мирися з тим, що українці не збираються більше жити за московськими вказівками.
Імперіалістичні галюцинації постійно підживлюють не тільки тирана, що засів у Кремлі, а й його оточення, котре так само марить відродженням Російської імперії. Для яких бажання українців побудувати успішну європейську державу – звучить як вирок їхньому тоталітарному і клептократичному режиму.
Геополітичний психопат Путін постійно тлумачить населенню Російської Федерації, що НАТО “загрожує” матері-Росії, і тільки такий сильний політик, як він, здатен тримати підступного ворога на відстані. Від цього сьогодні залежить його влада, оскільки іншого способу утримувати в постійному напруженні залишки своїх політичних прихильників у нього немає.
Підступні наміри Москви щодо державності України є наочним доказом того, що розширення Північноатлантичного альянсу на схід і розміщення на нашому кордоні з Росією американських військових баз може стати найкращою протидією задумам агресора.
Питання, чи готовий Путін піти на відкриту війну, щоб тільки не дати Україні приєднатися до оборонного блоку НАТО, стає для нашої країни питанням виживання. А усі ці казки про так зване “ближнє зарубіжжя” та “історичну спільність українців і росіян”, є лише інструментами імперського впливу, які використовуються в РФ для обґрунтування можливого чергового нападу на Українську державу.
“Ватерлоолісти” в Кремлі згодні лише на принизливу поразку України, і країни-члени Європейського союзу та НАТО мусять зважати на те, що якби Росії вдалося повністю окупувати українські землі, то вона безпосередньо вийде на східні кордони альянсу, і вже тоді наступні територіальні претензії будуть до Польщі, Румунії, Словаччини і навіть Угорщини, яка весь час підігрує Російській Федерації. Тому цілком очевидно, що Росію потрібно зупинити в Україні, а не чекати того, поки вона вторгнеться до Східної Європи.
Претензії Кремля на Україну не мають жодної історичної основи. А після початку гібридної війни, котра забрала життя 15 тисяч українців, московці розмовами про “братські стосунки” вже нікого не можуть обдурити. Українці готові боротися за свою свободу і незалежність своєї держави.
Однієї з вагомих причин намагання РФ встановити свій контроль над українськими територіями стало те, що Україна володіє величезними, дорогоцінними, чорноземними, сільськогосподарськими угіддями, а в Росії традиційно “нє рожаєт”. Хто ж тоді буде годувати цих самопроголошених нав’язливих “братів”, якщо у них раптово зникне потік надходження газонафтодоларів?
Путін хоче мати право вето на вступ нашої держави до НАТО і Євросоюзу. Вганяючи ситуацію навколо України в ще більш небезпечну кризу, ніж Карибська криза 1962 року, він вторгається в незалежну державу, а потім починає дивуватися антиросійським настроям в Україні. Якась дуже схиблена логіка.
Нинішня Україна – це недосконала демократія, але все-таки демократія, як і Тайвань, й українці не хочуть, щоб ними керував схиблений на імперськості деспот.
Путіну ніяк не зрозуміти, що попри значну частину своєї історії, що припала на російську окупацію, Україна ніколи не усвідомлювала себе складовою частиною Росії. Ментально українці завжди відчували себе українцями. А росіяни, не дивлячись на надвисокі грошові надходження від продажу до Європи в останні двадцять років газу і нафти, не захотіли бути великою демократичною Норвегією з ведмедями та горілкою. Їм треба ще й “імперської величі” та України на правах безправної своєї провінції.
Гнобитель використовує розгнуздану великодержавність для досягнення своїх цілей в Україні. Можна не сумніватися, що він вірить у це, коли говорить, що ми з росіянами “один народ”. Але, як це зазвичай буває з тоталітарними правителями, це змішування особистих переконань і “праведного шовінізму”, у підсумку призводить до насильства та порушення фундаментальних принципів права мільйонів або, в даному випадку, десятків мільйонів українців.
Це небезпечна ситуація, яка, якщо її розглядати у світлі інших небезпечних ситуацій (наприклад, безладу на білоруському кордоні з Польщею або в Тайванській протоці), насправді підкреслює крихкість нинішнього геополітичного балансу сил у світі.
Але Путін не хоче погоджуватися з тим, що після краху комунізму та розпаду Радянського Союзу Росія потрапила до нижчої ліги держав, які не можуть претендувати на світові впливи і геополітичну гегемонію. Звідси його нестримне бажання ввести Російську Федерацію в вищу лігу, не маючи для цього жодних об’єктивних причин.
Як більшість росіян, він вимагає поваги до Росії. А в російській системі влади все тримається лише на силі та страху: хто і кому віддає накази, і хто мусить їм підкорятися. Росія має бути сильною, щоб заслужити повагу. А щоб бути сильною, Росія повинна знову підкорити Україну. Також частиною мети Путіна є “відновлення безпеки” Росії шляхом відновлення радянських кордонів. Очевидно, що це також стосується і України.
Україна є ключовим каменем в підмурівці путінського імперського проекту. На думку нового “царя”, Російська Федерація ніколи не зможе бути великою чи безпечною без України. Додайте до цього ще факт наближення майбутнього демографічного колапсу Росії, і ви отримаєте Путіна, який відчайдушно, за будь-яку ціну, прагне досягти своєї мети. Це дуже небезпечна комбінація, але Європа часто ігнорує величезні ризики, які несе їй “возз’єднання” України і Росії.
Те, що дві країни є суміжними, не означає, що вони мусять мати спільну історію. А тим паче, що вони зобов’язані об’єднуватись у спільну державу, чи більша з них має право приєднувати і поглинати меншу.
У Росії, як держави, немає майбутнього. Вона неминуче розпадеться, як тільки її газ і нафта стануть непотрібними для Європи. Сама путінська Росія ніколи не зможе запропонувати світові нічого привабливого.
А входячи в конфлікт з колективним Заходом, в Москві б мали розуміти, що РФ не може конкурувати навіть з Європейським союзом, не кажучи вже про Сполучені Штати. Оскільки вони в абсолютно нерівних позиціях. Як ніяк не можна порівнювати мадридський футбольний клуб “Реал” і ярославський “Шинник”. Європа – це величезна різноманітність людей, культурної спадщини та просунутих сучасних технологій. Тож про яку конкуренцію мова тут може йти взагалі?
Путін мислить критеріями ХІХ століття, коли увесь світ перебуває в ХХІ столітті. Він зовсім не підготував Росію до поствуглеводневого світу, але зосереджений на тому, щоб силою повернути Україну. Населення Росії скорочується, але він агресивно прагне до конфронтації із Заходом. Постпутінська Росія, ймовірно, переживе величезні політичні потрясіння, але він незаконно продовжує час свого перебування у владі.
Диктатор наказав написати фальшиву інтерпретацію історії, щоб виправдати російсько-українську війну, відволікти від неї увагу і відвернути населення РФ від величезних внутрішніх проблем. Паралельно розпалюючи в росіян ірраціональні шовіністичні почуття, щоб під їхню тріскотню спокійно відправляти людей на смерть.
Українці хочуть миру, свободи, гідності та процвітання своєї держави. Путін пропонує нам діаметрально протилежне. А його єдиний міжнародний важіль впливу – це газ і застарілі ядерні бомби. Кожного разу, коли йому здається, що Росію “ображають”, він влаштовує чергову штучну кризу, і кожного разу, коли стикається з опозицією до свого режиму вдома, він звинувачує у цьому США, Захід і Україну.
Окупація Криму і частини Донбасу Росією стала величезною стратегічною помилкою Кремля. Цього українці не пробачать, а наступні покоління ніколи не забудуть. Як і про Голодомори, геноцид, гноблення, дискримінацію, експлуатацію та пограбування України в промислових масштабах.
Будь-якому притомному українцю достатньо подивитися на Білорусь, щоб побачити, як виглядає майбутнє разом з Росією.
Кремлівські силовики працюють за тією ж схемою, що й СРСР, застосовують силу, вбивають ворогів, критиків та противників режиму. Народи колишніх радянських республік мають право на самовизначення, незалежність і свободу. Але Кремль застосував примітивну грубу силу стосовно до України та Грузії.
А якби Росія діяла, зосередившись на торгівельних відносинах, економічних зв’язках і культурних питаннях з Україною чи Грузією, замість того, щоб вести себе як міжнародний хуліган, що, здається, закладено в її ДНК, то добилася б набагато більшого, ніж своєю агресією.
Вторгнення в Крим і Донбас підняло екстремістські настрої росіян, завдяки чому Путін знову був умовно обраний. Найбільша мета Путіна – це якнайдовше утриматися на політичному плаву. Він добре знає, що новий президент Росії відправить його та все його найближче оточення до в’язниці. Тому він і його подільники роблять все, включаючи вбивства та вторгнення, щоб диктатор міг правити пожиттєво.
Кордони країн були результатами міжнародних договорів. Проте Москва показала, що вона їх не поважає і дотримуватись не збирається. Мотивуючи окупацію Криму “поверненням історичного годинника назад”, в Кремлі вирішили, що встановлений після Другої світової війни міжнародний порядок, де країни поважають суверенітет одна одної, їх не стосується.
Діючи як гангстери, Путін і вся його злочинна камарилья, фактом вторгнення в Україну скоїли низку конкретних злочинів проти українського народу, його життя, суверенітету, його сьогодення та майбутнього.
Але вони не збираються на цьому зупинятися. Тому Україні, щоб уникнути запланованого для неї Путіним Ватерлоо, потрібна набагато більша допомога від Заходу, ніж вона є нині.
Новоявлений “російський Наполеон” дуже загрався у велику геополітику, тож настав саме час показати йому і Росії їхнє справжнє місце.
