2022 рік може стати вирішальним у новітній історії Української держави. Адже, не зважаючи на дисбаланс у військовій силі між НАТО та Росією та загальну економічну вразливість Російської Федерації, Кремль і Путін боротимуться за те, щоб Україна ніколи не стала членом НАТО та ЄС. В Москві вважають, що Україна має більше стратегічне значення для Росії, ніж для Заходу, тому російський диктатор робитиме й далі все можливе, аби не дозволити своєму найважливішому сусіду стати членом Північноатлантичного альянсу.
Путін веде себе з Україною так, ніби вона через 30 років з часу відновлення своєї незалежності і досі залишається колонізованою УРСР, а не є вільною і суверенною державою.
Він цілеспрямовано націлений на демонтаж української державності, щоб зробити Україну нежиттєздатною країною, яка не відбулася. З російської точки зору, Україна в державному статусі є прямою загрозою для безпеки Російської Федерації. Оскільки добробутна і економічно розвинена країна, яка повністю позбулася московських впливів, різко контрастуватиме з тією подобою Північної Кореї, що її з таким захопленням будують кремлівські старці.
При цьому необхідно враховувати те, що Путін – загнаний в кут демагог, який стикнувся з наростанням потужної хвилі народного невдоволення, свідомо нагнітає в суспільстві страх війни, щоб залишатися і далі при владі.
Гегемонія Росії на пострадянському просторі стає для нього основоположним фактором заміни економічних, торгівельних та інших відносин з усіма сусідніми державами, яких він і через стільки десятиліть бачить тільки в статусі підвладних Москві територій у відновленому силою СРСР.
Путін підтримує атмосферу постійної загрози та небезпеки для колишніх радянських республік, що створює у цих країнах ще більше бажання отримати членство в НАТО. Путінська антидемократична тоталітарна імперія відреагувала вторгненням на Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Яку у Кремлі дехто називає “ще одним кроком в імперіалістичних амбіціях ЄС просування на Cхід”.
В РФ обґрунтовують зазіхання на Україну – прагненням повернути території, котрі “втрачені” після розпаду СРСР, намагаючись блокувати “європейські амбіції” щодо цих земель. Росія не має чого запропонувати своїм сусідам ні політично, ні економічно, тому вони продовжують дивитися на Захід, як на краще майбутнє.
Путін думав, що він надав їм наочний урок своїм вторгненням в Україну у 2014 році – будь-хто, хто розвертається на Захід, відчує російський кулак. Тому він був здивований, коли жителі Білорусі проігнорували цей урок і намагалися позбутися політичної маріонетки Путіна – Лукашенка.
Ситуація з Білоруссю спонукає Путіна повернутися до ідеї наступу на Україну, щоб підкріпити урок і змусити Захід відступити. Але як довго Росія зможе утримувати свою сферу впливу, що руйнується, лише за допомогою військової сили?
Можливості Москви впливати на Східну Європу стають все меншими. Час не на її боці, оскільки Росія стикається з економічними труднощами і демографічним колапсом, що призводить до того, що РФ все більше втрачає свій вплив.
Україна має право вирішувати свою долю самостійно, і якщо вона хоче приєднатися до НАТО на умовах, прийнятних для Північноатлантичного альянсу, то ніякі заперечення Кремля тут братися до уваги не будуть. Адже свого часу Росія пообіцяла залишити Україну в спокої після того, як вона відмовиться від ядерної зброї, проте своєї обіцянки не виконала.
Гельсінська заключна декларація, Будапештський меморандум і навіть установчий статут Організації Об’єднаних Націй встановлюють неприйнятні обмеження для Путіна. Він хоче встановити свої правила для всього світу, а такі організації, як ЄС і НАТО загрожують амбіціям Кремля нав’язати міжнародній спільноті імперіалістичне панування Москви.
Проводячи свою деструктивну зовнішню політику, Російська Федерація переконала Східну та Центральну Європу в тому, що тільки НАТО є єдиною гарантією проти російського нападу, територіального захоплення та примусу до входження в російську сферу впливу, яка здатна позбавити ці держави їхньої незалежності та суверенітету.
Зараз в Кремлі хочуть зробити ставку на те, що Сполучені Штати не здатні вступити в потужній міжнародний конфлікт – особливо в такий масштабний, як захист України від російської агресії. Не бажаючи враховувати того факту, що сьогодні захист України у Вашингтоні розглядають, як частину захисту всього Європейського континенту від вторгнення Росії, а це докорінним чином переформатовує ситуацію, котра склалася.
Як вчить історія, примирення з будь-яким диктатором є нереальним. На даний момент Заходу потрібно було б взяти на облік російські активи по всьому світу і арештувати все майно російських олігархів на Заході. Путіна потрібно стримати від нового вторгнення в Україну без будь-яких військових дій.
Росія стала найсерйознішою небезпекою для західної цивілізації після закінчення Другої світової війни. Москва хоче довести Європі, що “американська парасолька безпеки” вже не спроможна захистити її від військового втручання Кремля.
Путін готовий воювати зараз, тому що він бачить, що російська економіка неухильно і, ймовірно, безповоротно втрачає позиції порівняно з економіками Європи. Він вважає військові дії єдиним шансом повернути Україну під свій контроль.
Путін взяв курс на провокування зіткнення з Заходом, від якого він не зможе відступити, не ризикуючи “втратити обличчя”.
Але якщо він продовжить цей шлях, то може виявити, що інші змушені вирішувати його долю та історичну спадщину. Історія пронизана диктаторами, які потрапили в пастку манії величі. Війна не завжди ведеться за допомогою військової сили, сучасна війна включає в себе економічний арсенал, розгорнутий на більш тривалі періоди часу. І тут Росія не може зрівнятися з державами-союзниками, які є членами НАТО.
Путін втягує росіян в безглузде протистояння, яке здатне призвести до повного економічного краху. Притомним людям в Росії у якийсь момент доведеться вирішувати, чи можуть вони дозволити собі економічну війну із Заходом. Російська Федерація не є особистою вотчиною Путіна, і він не буде керувати нею вічно. Російські інтелігенція, ЗМІ, громадськість та військові повинні мати право голосу щодо того, що найкраще для Росії.
Те, що пропонує зараз Путін Заходу, є не що інше, як пропозиція пожертвувати Україною і Грузією, щоб купити для себе “мир на час”. Але якщо це не спрацювало з Судетами в 1938 році, то так само й не спрацює і нині. Навпаки, лише підбадьорить агресора до нових вимог і зазіхань.
В 2022 році може відбутися вирішальна битва за Україну. Тому чи варто чекати на нову агресію з боку Москви? Чи не доцільніше почати діяти вже зараз на випередження?
Для початку можна й не відключати Росію від банківської мережі SWIFT. А розпочати з арештів активів усіх путінських соратників та прихильників, які вивезені на Захід. Арештувати будинки і літаки в Лондоні, яхти та вілли в Іспанії, блокувати видачу віз їм та членам їхніх сімей, закрити повітряний доступ для Росії в Європу, арештовувати банківські рахунки та забороняти їхнім дітям і внукам відвідувати західні школи.
Щоб “путіноїди” почали задумуватися над тим, навіщо потрібно було так дико грабувати Російську Федерацію і десятиліттями вивозити все “чесно вкрадене” на Захід, якщо всі ці активи і багатства одномоментно стануть недоступними для соратників тирана. А це позбавить їхнє життя всякого сенсу.
У такому разі, створена клептократами система дуже швидко увійде в конфлікт сама з собою, коли її представники зрозуміють, що саме їхній “цар” став причиною такого жорсткого рішення Заходу.
Прибрати Путіна з влади можуть тільки його найближчі прихильники і соратники, якщо вони усвідомлять, що тільки його усунення і припинення контрпродуктивної конфронтації з Вашингтоном і Брюсселем здатне спасти їхні маєтки і грошові накопичення, без яких вони стануть в Росії просто ніким.
