[xvalue_foto1]Давно хочу поділитися із вами спостереженням. Згідно заяв прихильників президента Зеленського і хейтерів п’ятого президента Порошенка, стає очевидно що Україна не може висувати претензій Росії за анафему і паплюження гетьмана Мазепи, а з ним – за всі прояви бузувірства, що їх здійснили в Україні армія царя Петра І. Чому запитаєте ви? А тому, що відтепер у ватників з’явився залізобетонний аргумент в суперечці – Мазепа сам винний в тому, що сталося під час Українського походу шведського війська Карла ХІІ. Як? Дивіться самі.
Петро І в своїх діях в Україні перед козаками завжди апелював власне до української влади – до старшини гетьмана Скоропадського. А хто такий був гетьман Іван Скоропадський? А він був генеральним бунчужним, генеральним осавулом і Стародубським полковником, при чому на всі три посади його призначив гетьман Мазепа. Призначені Мазепою були також полковники Полуботок, Танський та Левенець які опинилися на боці Скоропадського (читай – Петра). Призначений Мазепою був полковник Галаган – який перебіг до Петра І, і допомагав росіянам нищити Чортомлицьку Запорізьку Січ.
Всіх їх, і ще чимало старшини призначив Іван Мазепа. Всі згадані опинилися на боці Москви. Проти Мазепи. Які претензії до Москви? Скажете, було чимало старшин, які Мазепу не покинули і залишилися вірні йому навіть на еміграції, як полковник Мирович? А було й чимало тих, хто після смерті Мазепи скористався пропозицією Москви повернутися і покаятися царям – як полковники Малама і Горленко. Призначав їх всіх Мазепа. Тобто – він сам винний?
Не здивуюся, якщо численні ненависники президента Порошенка цю тезу підхоплять з радістю.
Такий підхід можна застосовувати і щодо інших переодів історії нашої країни. От за цією ж логікою, не може Україна висувати претензії з приводу знищення УНР більшовицькою Москвою. Чому? А які можуть бути претензії, якщо чимало діячів періоду УНР опинилися на службі у більшовицькому СРСР?
Перелічувати можна до безкінечності. В СРСР працював колишній голова Центральної Ради Михайло Грушевський. На службі в СРСР перебував колишній командир Гайдамацької бригади Омелян Волох. Чого там говорити? На службі в Червоній армії опинилися легендарні командири Січових стрільців Осип Букшований та Григорій Коссак. Двічі керівник УНР Володимир Винниченко ледь не став заступником голови Раднаркому УРСР, а коли не став – йому дали вільно виїхати на еміграцію (певно – єдиному серед лідерів сил які воювали проти більшовиків зі зброєю в руках). Колишні гайдамаки Довженко і Сосюра стали майстрами в області кіно і літератури відповідно, а колишній «запорожець» Остап Вишня – відомим радянським сатириком… І хто їх всіх призначав на посади в уряді та в армії УНР? Які претензії до червоних, якщо тільки українських діячів опинилися в їхніх лавах після їхньої перемоги?
А ще за цією ж логікою Голодомор… Хоча, стоп. Про те, що в Голодоморі винні самі українці, бо УРСР в той період очолювали, і відтак на місцях Голодомор реалізовували українці-комуністи, Москва і так уже горлає багато років. Виходить – права Москва? Ну, якщо в рішеннях суддів, прокурорів, та працівників НАБУ та ДБР винний Порошенко (тому що «недореформував»), то чим інші періоди історії «не такі»?
А тим, що твердження, ніби Порошенко винний у тому, що колишні службовці часів його президентства тепер кинулися виносити скандальні вироки та діяти на користь нової влади – звичайна маніпуляція. Це – типовий прийом «він винний тому, що не ідеальний» який Москва застосовує ще з часів Івана Грозного. Ґрунтується ця маніпуляція на тому, ніби правильне призначення на відповідальну посаду – це призначення особи яка є такою собі сумішшю буддійського пустельника із самураєм, яка завжди приймає рішення тільки зважено, яка не бажає взагалі нічого особисто для себе, а в разі програшу того хто його призначив, ця особа мусить лишатися йому вірною, аж до ритуального сепуку. Насправді ж таких чиновників просто не існує, і існувати не може. Людьми керують пристрасті. Людям властиво хотіти побутових благ. Люди прагнуть робити кар’єру. Люди зраджують, нарешті. Історія знає безліч випадків, коли «мінялися царі, та не мінялися псарі». В уряді Аденауера у Німеччині не бракувало колишній чиновників гітлерівського рейху – уявіть ким вважали їх ідейні нацисти? Яково було бачити там колишніх наці не менш ідейним антифашистам? Але це – життя. Це – живі люди, з їхніми вадами. Об людську сутність розбиваються будь-які проекти ідеалістів, романтичних або лицемірних – не принципово.
І так. Хейтерам п’ятого президента Порошенка так само ще доведеться почути на адресу своїх обранців те саме. «Вони їх призначили – вони винні в їхніх рішеннях». Доведеться чути. Доведеться гризти лікті. Історія – свідок.
